Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

«Слово пастиря». Випуск від 19 травня 2012 року

«Слово пастиря». Випуск від 19 травня 2012 року
Версія для друку
20 травня 2012 р. 22:37

У черговому випуску авторської програми «Слово пастиря» Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил розмірковує про діалог Православної Церкви з ісламом та інославними конфесіями в контексті сучасного секулярного суспільства, а також про ставлення Церкви до революційного шляху розв'язання суспільних конфліктів.

Доброго ранку, дорогі телеглядачі.

На адресу нашої передачі надійшло запитання від Олексія Гуліченка з міста Твері: «Скажіть, будь ласка, у якому стані зараз перебуває діалог Православ'я з іншими християнськими конфесіями? Можливо, через постійні загрози як з боку ісламу, так і з боку агресивного аморалізму світських держав варто християнам згуртувати ряди?»

Я б хотів почати відповідь з констатації такого факту — щодо того, чи існує загроза з боку ісламу чи ні. У різних районах земної кулі ситуації дуже відрізняються одна від одної. Якщо взяти Росію, то протягом тисячі років руські православні люди жили разом зі своїми мусульманськими побратимами. У нас різні віровчення, різна релігійна практика, але є багато спільного в моральних основах укладу життя православних і мусульман, і сьогодні ця спільність особливо гостро відчувається.

Наведу такий приклад. Мені досить часто доводиться зустрічатися не тільки з мусульманським духовенством, але і з рядовими мусульманами — з деякими державними діячами, з представниками бізнесу. Я ніколи, жодного разу не чув від цих людей нічого осудного на адресу Церкви — завжди тільки поважне й доброзичливе.

Ви знаєте, що деякий час тому Церква пройшла через непрості часи, зазнаючи нападок у громадському просторі, у тому числі й на Патріарха нападали. І мені дуже приємно сказати сьогодні всім, хто мене чує, що велику підтримку ми отримали від мусульман. Можливо, у найважчі дні я отримав чудове свідчення від людей, які могли так сказати: «Ваша Святосте, Північний Кавказ разом із вами». Це дуже дорого коштує, і тому ми повинні берегти як зіницю ока добрі міжрелігійні відносини в нашій країні і розуміти, що у віруючих людей сьогодні дуже широка спільна платформа для взаємодії, у тому числі в громадському просторі.

Але, на жаль, не скрізь такі добрі відносини між християнами й мусульманами. І ми знаємо, що в ряді країн перемагає радикальне занапащення ісламу, радикальне прочитання ісламу, що призводить до напруження відносин мусульман з іншими конфесіями і, що найсумніше, — до жертв серед християн. На щастя, у нашій країні ми сьогодні маємо можливість свідчити про реальний міжрелігійний мир і добрі відносини.

А от що стосується відносин із християнами інших конфесій, то тут, звичайно, є багато спільного і теж є спільна платформа для взаємодії і взаємної підтримки. Але, на жаль, останнім часом той самий аморалізм світського суспільства справляє сильний вплив і на цілий ряд християнських конфесій, які не те щоб заражаються цією хворобою, але у них не вистачає мужності чинити опір, грунтуючись на слові Божому, цим потужним, підтримуваним політичними силами тенденціям. Тому діалог із деякими християнськими конфесіями стає не просто складним, а й неможливим, тому що ми в цьому діалозі пізнаємо розбіжність щодо дуже важливих, фундаментальних богословських питань, які мають безпосереднє відношення до спасіння людей.

Залишається тільки молитися, щоб християнський світ залишив за собою якусь здатність і можливість до спільних дій, у тому числі до подолання тих спокус і тих інтелектуальних і політичних зваб, які зовнішній, нерелігійний світ сьогодні звертає до віруючих людей.

І ще таке питання. «Протягом останніх місяців ми спостерігаємо певне пробудження чи збудження політичної активності нашого народу, причому не тільки в столиці або в Пітері, але і в провінції. Все-таки: щось стихійне в цьому чи добре розігране? Можливо, ми про це й не дізнаємося, як не знаємо донині, була лютнева революція 1917 року підстроєна, чи стала наслідком ланцюга випадковостей, чи результатом клубка невирішених протиріч. Мені здається, що Церква шукає своє місце в цій обстановці, але не завжди знаходить — заважає якась застаріла боязкість. Пугачов Олексій Семенович, Санкт-Петербург».

Отже, два питання в одному. Стихійна справа революція чи спланована? І друге: яке місце Церкви у всіх цих процесах? Думаю, і те, й інше — і стихійна, і спланована. Революцію завжди замишляють, нею керують, її здійснюють еліти, які керуються цілком конкретними міркуваннями — політичними, ідеологічними, економічними. Є свої причини до того, щоб зробити переворот, змінити на свою користь перебіг народного життя. Але елітам не дано фізично провести епохальних соціальних змін, тому що еліта завжди нечисленна, але завжди або у більшості випадків добре організована; і завдання революційної еліти полягає в тому, щоб залучити на свою сторону народні маси.

І от тут друга частина Вашого питання — про стихійність. Звичайно, стихія рухає народними масами, але ж не збудиться людина просто так і не піде зі зброєю в руках змінювати режим, якщо дійсно все в його житті добре. Тому для того щоб розгойдати народні маси на революційні виступи, потрібні об'єктивні до того підстави. У жодному суспільстві не буває такої ситуації, коли всі були б усім задоволені. Насамперед свідомість людей глибоко ранить несправедливість: багато хто вважає неможливим для себе просто жити, вважати себе благополучними й щасливими до тих пір, поки не буде відновлено справедливість відносно них або їх ближніх, тих, хто їм небайдужий. Ось ця незадоволеність завжди використовувалася революційними елітами для збудження народних мас, і зазвичай у такому випадку вожді революції говорили: «Коли ми прийдемо до влади, ми вирішимо ваші проблеми, ми вирішимо ваші здивування, ми відновимо справедливість там, де вона потоптана».

Досвід історії показує, що жодна революція не здійснила тих гасел, які вона висувала, і жодна революція не зняла тих протиріч, реальних протиріч, які в суспільстві існували. От у цьому головне протиріччя між реальністю та ідеальним розумінням справедливості. Досить сказати, що добре відомі гасла Французької революції — рівність, братерство, свобода, підхоплені революціями російськими початку ХХ століття, ніколи не були здійснені в житті. Це один, але дуже переконливий приклад.

От і виходить, що з одного боку революція є здійсненням певного плану, певної стратегії зміщення однією політичною елітою іншої політичної еліти, а з іншого боку будь-яка революція є дією народних мас. І стихійна відповідь на пропаганду, яка здійснюється революційною елітою, має тут величезне значення.

І от Ви запитуєте — а де ж у всьому цьому Церква? Та не може бути Церкви в усьому цьому, вона не може в усьому цьому брати участь, тому що зміна еліт не є метою, заради якої Церква існує. Вона не переслідує мети зміни політичного ладу. Церква служить спасінню людей. І зі своєї духовної висоти, маючи дійсно здатність духовно прозрівати обставини часів, Церква завжди закликала не до того, щоб насильно змінювати на краще умови життя, а до того щоб солідарно працювати для зміни умов життя на краще, маючи на увазі насамперед духовний стан людської особистості.

Революція — це війна, а Церква покликана служити миру. Не може священик піднятися на трибуну мітингу й нацьковувати одних проти інших, як, на жаль, це було у нас на початку 90-х років. Старше й середнє покоління пам'ятає тих дивних священиків, які замість того щоб сказати «Мир усім!», закликали одних боротися проти інших. Церква ніколи не піде цим шляхом, тому що вона втратить саму себе, своє покликання, свій духовний авторитет.

Якщо ж говорити про пострадянський простір, про країни історичної Русі, у тому числі й про Росію, то, як я вже неодноразово говорив, ми не маємо більше ніяких потенцій до того, щоб експериментувати з революцією. І Церква сьогодні закликає народ не до збудження соціальних та інших конфліктів, не до боротьби за справедливість шляхом нових переворотів, а до солідарного служіння одне одному, до подолання несправедливостей, які існують у нашому суспільстві, до подолання неправд, які існують, мирним шляхом, тому що тільки мирний розвиток і здатний привести народ і країну до добробуту. У Церкви немає іншого шляху, як проголошувати мир Христовий ближнім і далеким, а тим більше служити миру в надрах свого власного народу.

На цьому я закінчую нашу передачу. Дякую вам за ті листи, які ви посилаєте у великій кількості на адресу «Слова пастиря». На жаль, не на всі ваші листи і не на всі питання я маю можливість відповісти. Але милістю Божою будемо продовжувати цю працю, яку я сприймаю з великою радістю, бо вона впроваджує мене в живий зв'язок з усіма вами. Нехай благословення Боже перебуває над нашими телеглядачами, над нашим народом, над нашою Вітчизною.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Матеріали за темою

Виступ митрополита Волоколамського Іларіона на презентації китайського видання книги Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря» [Стаття]

У Москві відбулася презентація китайського видання книги Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Слово пастиря»

Вийшло у світ шосте видання книги Святішого Патріарха Кирила «Слово пастиря. Бог і людина. Історія порятунку. Бесіди про православну віру »

У Гонконзі пройшла презентація книги Святішого Патріарха Кирила «Слово пастиря» китайською мовою

Співчуття голови Управління мусульман Кавказу у зв'язку з терактом у Красногорську [Привітання та звернення]

Митрополит Казанский Кирилл: «Понимать мусульман — наша насущная потребность» [Iнтерв'ю]

У центральній мечеті Астани відбулася зустріч глави Казахстанського митрополичого округу з верховним муфтієм Республіки Казахстан

Вітання Святішого Патріарха Кирила муфтію Ісмаїлу-хаджі Бердиєву з 70-річчям від дня народження [Патріарх : Привітання та звернення]

Усі матеріали з ключовими словами