Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

Русская версияУкраинская версияМолдавская версияГреческая версияАнглийская версия
Патріархія

Слово Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в понеділок першої седмиці Великого посту в Храмі Христа Спасителя

Слово Святішого Патріарха Кирила після великого повечір'я в понеділок першої седмиці Великого посту в Храмі Христа Спасителя
Версія для друку
18 березня 2013 р. 23:52

18 березня 2013 року, у понеділок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір'я з читанням Великого канону прп. Андрія Критського в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Святому Василію Великому належать чудові слова: Найважче, як здається, пізнати самого себе. Око, яке розглядає зовнішнє, не може бачити внутрішнього, а розум наш, що проникливо поглядає на неправильності чужого, зволікає розслідувати й пізнати свої власні недоліки (див. Святитель Василій Великий. Бесіди на шістоднів. 9-та бесіда. Про тварин земних).

Ця думка святого Василія Великого по-різному повторюється у творіннях інших отців Церкви. Дехто говорить навіть сильніше на тему небезпеки відсутності спроб у людини розібратися в самій собі. Прп. Ніл Синайський говорить, що коли пізнаєш себе, то зможеш пізнати й Бога. Він пов'язує пізнання людиною самої себе з пізнанням Бога.

Йому вторить і Симеон Новий Богослов, який висловлюється ще радикальніше: Коли не пізнаєш самого себе, то навіть Всемогутній Бог не спасе тебе (див. Слова преподобного Симеона Нового Богослова. Слово 31-е).

Святий Іоанн Златоуст людей, які не мають навички пізнання самих себе, порівнює з божевільними, з психічно хворими, але розрізняє їх, кажучи про те, що психічне захворювання є захворювання людського тіла, а от нездатність розібратися в собі є проявом розбещеної волі.

Чому святі отці приділяють таку велику увагу самопізнанню? А тому що без того, щоб розібратися в самому собі, неможливо звільнитися від гріха. Людина не може принести щирого покаяння, якщо вона не знає, чому вона вчинила той чи інший гріх, які внутрішні думки, помисли, порухи душі привели його у стан гріха.

І виникає питання: а чому ж так багато людей, які, за словом Василія Великого, проникливим розумом оцінюють неправильності іншої людини, зволікають з пізнанням своїх власних недоліків? Ця виявлена святим Василієм Великим закономірність на досвіді відома кожному з нас. Ми з легкістю виявляємо недоліки інших людей, ми піддаємо їх своєму суворому суду; і чим суворіше судимо інших, тим менше схильні судити самого себе.

Але як же розібратися, дійсно, в цих сутінках нашої душі? І в яку мить найлегше почати це дослідження власного внутрішнього світу, без чого, як говорить Симеон Новий Богослов, навіть Бог Всемогутній нас не спасе? Як раз у ту саму мить, коли ми бачимо недоліки інших людей. Треба зафіксувати свою свідомість саме на цьому стані. Як тільки з'являється думка про недоліки іншої людини, про її «неправильності», потрібно згадати всі ці святоотцівські слова, згадати про те, що ми позбавляємося спасіння, якщо не можемо в самих собі розібратися, і від аналізу життя, діяльності, слів, думок іншої людини перейти до аналізу своїх власних думок, слів і дій. Саме в ту саму мить, тому що потім забудемо: суєта житейська знову переведе наш внутрішній погляд кудись убік, подалі від схованок своєї власної душі.

Осудження ближнього повинно бути приводом до негайного розгляду своїх власних недоліків. Уявімо собі, скільки разів на день ми засуджуємо людей (справедливо, несправедливо — не має значення, важливий сам факт засудження). Найчастіше — набагато більше, ніж один раз. От щоразу, коли намірилися засудити людину, піддати розгляду її внутрішнє життя нашим проникливим розумом, ми повинні цю проникливість переорієнтувати на себе. І ми багато чого побачимо і багато зрозуміємо. І чим проникливіше будемо дивитися всередину своєї душі, тим страшніше нам буде. Але це страх не до загибелі, а до спасіння.

Якщо жахаємося свого власного душевного стану, стану своїх думок, жахаємося своїх вчинків, то цей жах здатний задіяти нашу волю. Навіть якщо не знаходимо в собі сил зупинитися, припинити, назавжди забути те, що ми здійснюємо поганого, то, принаймні, перед Богом розкаємося, що висвітив наш проникливий розум, звернений не зовні, а всередину.

Гріхом є не що інше, як порушення Божого закону — і заповідей, і всього того, що міститься в Євангелії, що звернене до людини, що вимагає від людини певних зусиль у формуванні своїх думок і вчинків. Гріх як порушення Божого закону має надзвичайно небезпечні наслідки, тому що він розриває зв'язок між Богом і людиною. Адже це і сталося в райському саду — вчинений гріх відлучив людей від Бога. І тоді він відлучив їх надовго, до пришестя у світ Господа й Спасителя.

Сьогодні через спасенні страждання на Голгофі ми маємо можливість у будь-яку мить припинити цей розрив, тому що гріхи наші спокутувані Божественною Кров'ю. Ми можемо подолати розрив дуже швидко, в одну мить, принісши покаяння, покаявшись у гріхах і отримавши в Таїнстві Святої Євхаристії прощення цих гріхів. Тому що в Таїнстві Причастя ми причащаємося тієї самою Кров'ю, яка спокутувала, у тому числі, і наш особистий гріх, той, у якому ми каємося. Велика милість була явлена роду людському, і то відчуження від Бога, яке панувало над людством від Адама до Христа, більше не існує.

Але це не означає, що гріх автоматично прощається, що ми святі від народження, що ми можемо робити все, що нам заманеться, посилаючись на те, що Христос спокутував гріхи. Якщо б було так, то Свята Жертва Господня заохочувала б наше беззаконня. Але Господь забажав, щоб кожен із нас був співучасником в Його спокутній Жертві. І відбувається це через наше розкаяння, через сповідь наших гріхів, через Причастя Тіла й Крові Спасителя.

Дійсно, найпершим кроком, який кожен із нас повинен зробити, у тому числі вступаючи на поприще Святої Чотиридесятниці, є спроба розібратися в самому собі, у життєвих обставинах, які диктують гріховну поведінку. Не завжди просто розібратися, адже ми постійно виправдовуємо самих себе. А потрібно відмовитися від самовиправдання, потрібно думати й говорити перед лицем Божим тільки про самого себе, тільки про те, в чому ти сам винен. І тільки через це проникнення вглиб, у тайники душі, ми зможемо зрозуміти й відчути нашу провинність перед Богом і перед нашими ближніми.

Це важка справа, що вимагає напруження волі та розуму. Адже людині не хочеться повертатися в те місце, де вона зробила щось погане, або зустрічатися з людьми, яких вона образила. А повертаючись подумки до конфліктів і проблем, породжених нашим гріхом, ми торкаємося того, чого торкатися не хочеться. Тому будь-яка внутрішня робота над самим собою вимагає мужності, вимагає сподівання на Божу допомогу, вимагає щирої молитви. Тому що без молитви неможливо прийти до повного покаяння.

Нехай Господь допоможе усім нам у дні Святої Чотиридесятниці здійснити подвиг — можливо, найбільший подвиг у житті — перемогти самого себе і, побачивши гріх, із повним усвідомленням того, що це для кожного з нас означає, вкласти особливе сердечне почуття у великі слова Єфрема Сиріна: «Господи Царю, даруй мені бачити мої гріхи та не засуджувати брата мого, бо благословенний єси довіку. Амінь».

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Усі матеріали з ключовими словами

 

Інші статті

Патріарша проповідь у Неділю Торжества Православ'я після Літургії у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у п'ятницю першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у четвер першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Стрітенському ставропігійному монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Донському монастирі м. Москви

Патріарша проповідь у середу першої седмиці Великого посту після Літургії Передосвячених Дарів у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у вівторок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я у Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові

Патріарша проповідь у понеділок першої седмиці Великого посту після великого повечір'я в Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь перед чином прощення у Храмі Христа Спасителя

Патріарша проповідь у день пам'яті благовірного князя Даниїла Московського після Літургії в Даниловому ставропігійному монастирі м. Москви

Слово Святейшего Патриарха Кирилла в Неделю о Страшном Суде после Литургии в Храме Христа Спасителя